Популярні публікації

четвер, 4 листопада 2010 р.

Технічний університет Дрездена

Дрезден – cтолиця студентських клубів

 

Технічний університет Дрездена відомий на всю Німеччину своїм неофіційним статусом «університету студентського комфорту». Як підтверджують самі студенти, у Дрездені є всі умови не лише для навчання, але й для відпочинку.

 

Як засвідчило опитування, дев´ять з десяти студентів Технічого університету Дрездена абсолютно задоволені місцем навчання. Таким показником можуть похвалитися далеко не всі вищі школи. Головними факторами для опитаних студентів є вдала комбінація предметів у межах фахових напрямків та загалом сприятливі умови для навчання і досліджень. Але не менш важливою, відзначає переважна більшість з понад пяти тисяч опитаних, є «приємна атмосфера» в університеті та у місті загалом. Як додатковий козир називають відсутність у вищих школах Саксонії плати за навчання, яку більшість федеральних земель Німеччини вже запровадили.

Університет розташований у центрі Дрездена.Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:  Університет розташований у центрі Дрездена. Технічний університет – головна вища школа столиці Саксонії – розташований в історичному центрі «Флоренції на Ельбі», як ще називають Дрезден за його красу. Майже всі корпуси університету розташовані в одному місці, а не розкидані по всьому місту, як це часто буває.

Пульсуючий мікрокосм

За обідом у щойно відремонтованій студентській їдальні студент-інформатик Мартін Вільске відпочиває перед черговою лекцією. Університетський кампус Дрездена він називає «пульсуючим мікрокосмосом». «Це дуже гарно, що кампус є серцем нашого університету. За винятком кількох корпусів, які знаходяться в інших частинах міста, все студентське життя сконцентроване тут, в самому центрі міста. Їдальня – це серце нашого кампусу, але тут поруч є й багато інших затишних місць. Студентське життя вирує прямо тут. Тут завжди відбувається щось цікаве», - розповідає студент.

Читальна зала університетської бібліотеки.Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift:  Читальна зала університетської бібліотеки. Університетський кампус поєднує в собі навчання і відпочинок. Поруч з аудиторіями і великими лекційними залами розташовані численні студентські кав´ярні і клуби. Поруч з їдальнею, прямо на першому поверсі футуристичної будівлі факультету інформатики, знаходиться кафе Ascii. На перервах студенти спілкуються або читають за філіжанкою ароматного еспресо, що славиться як найсмачніша кава в унверситеті. Тут любить перепочити і Ларс Івер, який приїхав до Дрездена з Ессена, що у Рурській області.

«Чого у нас у Рурській області немає, так це такої кількості студентських клубів. Тут, у Східній Німеччині, особливо у Дрездені, дуже багато клубів, в яких культурну програму організовують самі студенти. Проводять концерти і літературні читання. Ця чудова атмосфера дуже полегшила мені адаптацію після переїзду сюди. Невдовзі після переїзду я записався до одного зі студентських клубів. Він став для мене чимось на кшталт другої родини, я знайшов тут багато друзів», - ділиться враженнями Ларс.

 Програму визначають студенти

Дрезден вважається у Німеччині «столицею студентських клубів». У місті налічується 13 клубів, ще чотири – у передмістях. Культурну програму клубів визначають самі студенти. Кожен клуб має своє правління, яке переймається організаційними і господарськими питаннями.

Ніколь Нішан очолює один з найстаріших студентських клубів Дрездена – «Приборкувач ведмедя» (Bärenbezwinger). Клуб розміщується у старовинній будівлі у центрі міста, має власний затишний дворик. Тут можна у невимушеній і водночас дуже оригінальній атмосфері недорого перекусити, випити пива і послухати живу музику. «Чого хоче студент, який йде у клуб? Він хоче вибратися з гуртожитка, змінити обстановку. Для цього клуб з його кльовою атмосферою підходить якнайкраще. Студенти люблять клуб за його особливий настрій. Це немов поринути в абсолютно інший світ», - захоплено розповідає студентка.

Саксонська державна опера Дрездена

.

Саксонська державна опера Дрездена

Оперний театр Земпера, ескіз XIX століття
Руїни оперного театру після бомбардування 1945 року
Дрезденський оперний театр, сучасний вигляд
Саксонська державна опера Дрездена (нім. Sächsische Staatsoper Dresden) — оперний театр у Дрездені, будівля якого відома також як Оперний театр Земпера нім. Semperoper.
Театр був споруджений 1841 року за проектом архітектора Готтфріда Земпера, і спочатку в ньому проводилися спектаклі різних жанрів. Першою оперною постановкою стала «Евріанта» Карла Марії фон Вебера. 1843 року головним капельмейстером театру був призначений Ріхард Вагнер, композиторові вдалося поставити на сцені театру Земпера дві свої опери — «Летучий голландець» (1843) і «Тангейзер» (1845). Проте невдовзі Вагнер, як і Земпер, змушений був покинути Дрезден через політичні мотиви.
У вересні 1869 р. будівля театру була знищена пожежею. Протягом наступних 10 років спектаклі Дрезденської опери йшли у тимчасовому дерев'яному театрі, що вміщав 1800 глядачів. Зокрема 1869 року в депев'яному театрі була поставлена драма Ґете «Іфігенія». 1878 року театр було відновлено під орудою Манфреда Земпера, старшого сина Готтфріда. У входу в театр були встановлені скульптури Йоганна Вольфганга Ґете і Фрідріха Шиллера, у нішах бічних фасадів — Шекспіра, Софокла, Мольєра й Евріпіда. Внутрішній інтер'єр був багато прикрашений з використанням дорогих матеріалів.
Після 1918 року Земпер-Опера стала офіційно називатися Дрезденською державною оперою. В першій третині XX століття Дрезденська опера стала місцем прем'єр опер Рихарда Штрауса, зокрема «Саломеї» (1905), «Електри» (1908), «Кавалера троянд» (1911), «Олени Єгипетської» (1928), «Арабелли» (1933), «Мовчазної жінки» (1935).
У лютому 1945 року театр був зруйнований під час бомбардуваня Дрездена англійськими та американськими військами. Відновлення театру розпочалося лише 1977 року після того, як були знайдені креслення Земпера. Відкрився відновлений Дрезденський театр на 40-ві роковини бомардування — 13 лютого 1985 року оперою К. М. Вебера «Вільний стрілець», саме цей твір звучав восстаннє перед закриттям театру в 1944 році.
Після об'єднання Німеччини театр було названо «Саксонською державною оперою». У серпні 2002 року Оперний театр постраждав від повені, коли вода в Ельбі піднялася на 9 метрів. Відновлювальні роботи тривали три місяці. Спектаклі у театрі йдуть німецькою мовою, чільне місце в його репертуарі займають твори композиторів, що працювали у Дрездені - К. М. Вебера, Р. Вагнера і Р. Штрауса.


Дрезденська картинна галерея

Дре́зденська карти́нна галере́я або Галерея старих майстрів (нім. Gemäldegalerie Alte Meister) в Дрездені — всесвітньо відоме зібрання картин від Відродження до бароко і класицизмуу.
Історія
Колекція створювалася в першій половині XVIII століття при саксонських курфюрстахкоролях Польщі Августі II Сильному (16701733) і Августі III (16961763). Зібрання картин швидко збільшувалося, в 1746 році для Галереї, за посередництва Франческо Альґаротті, було придбано одночасно 100 шедеврів мистецтва. Галерея стала відомою у Європі вже у 1747 році.
У XIX столітті Готфрідом Земпером (нім. Gottfried Semper) (1803-1879) було запроектоване нове приміщення галереї, яке увійшло в архітектурний ансамбль Цвінґера, хоча відрізняється від нього за своїм стилєм неоренесансу. Галерея Земпера була зведена у 1855 році. Будівлю зі сторони курдонера — парадного двору, прикрасили статуями Рафаеля, Мікеланджело, Данте, Джотто, Ганса Гольбейна Молодшого та Альбрехта Дюрера, Гьоте та Пітера Корнеліуса.
В часи Другої світової війни будова Галереї одержала сильні пошкодження у 1945 році під час американських бомбардувань. Більшість картин була вивезена до Києва та Москви і не постраждала. Після війни колекція картин Галереї була перевезена до СРСР. 3 червня 1956 року мистецькі шедеври були повернуті у Дрезден. Цвинґер було відновлено і відкрито для відвідувачів у 1960 році. З 1988 по 1992 рік будівля Галереї реконструювалася.
Перлиною дрезденської збірки творів мистецтва є «Сікстинська Мадонна» (нім. Sixstinische Madonna) Рафаеля Санті. 

          Відділи галереї
  • Арраси (або гобелени-килими з фігурами чи орнаментами).
  • Пастелі (роботи кольоровою крейдою).
  • Мініатюри.
  • Відділ живопису, так званих, старих майстрів Західної Європи.

        Мініатюри

Мініатюра, як різновид мистецтва, виникла давно і спочатку виключно слугувала світлинами середньовічних рукописів. Назву ведуть від лат. mіnіum — «коштовна червона фарба»«». З плином часу отримала свою лакуну в приватному житті, де виконувала роль сучасної фотографії. Головні матеріали мініатюр: пергамент, папір, кістка, метал, дерево, XVIII століття додало порцеляну.
Відділ мініатюр Дрезденської галереї пишається роботами художниці-італійки Розальби Кар'єри, Рафаеля Менгеса, Терезіі Конкордії Марон, Даніеля Каффе, Феліції Гофман, Йозефа Дарбеса. Мініатюру XIX століття репрезентують твори дрезденського професора Августа Граля. Портрети переважають серед сюжетів мініатюр, але зустрічаємо й копії з картин чи образи святих.

      Арраси

Арраси — килими з фігурами людей чи орнаментами. Назва походить від француького міста Аррас, де жінки-ткалі робили подібні килими. Виробництво килимів перенесли в інші міста, та назва закріпилася. Пізніше брати Гобелен заснували свою мануфактуру з їх виробництва, звідки й пішла сучасна назва. Тепер усі ткані килими помилково називають гобеленами, хоча ця назва істинна лише для продукції мануфактури братів Гобелен.
Збірка Дрезденської галереї утримує арраси XVII століття та два давньонімецькі килими анонімних майстрів. Назва «давньонімецькі» вносить плутанину. Необов'язково такі килими вироблені суто німцями. Килими Дрезденської галереї походять з Брюсселю, коронованої столиці аррасів та гобеленів. Аррас з сюжетом «Розп'яття Христа» (близько 1515 року) пов'язують з творчим надбанням нідерландця Яна Госсарта (близько 14781532) або його послідовника. Аррас з «Вознесінням» йде від ксилографії Альбрехта Дюрера «Страсті Христа» в нідерландському розумінні сюжету.
Гобелени за картонами італійця Рафаеля Санті в Дрездені теж не італійські, а походять з мануфактури Великобританії. Отже, глобалізація в Західній Європі розпочалася давно і лише у XXI столітті набула всесвітнього поширення.
Велику збірку аррасів має на слов'янських землях королівський замок Вавель у Кракові, Польща.
Гобелени можна побачити й в музейних збірках України — в Одесі, у Львові. Музей Варвари та Богдана Ханенків в Києві теж експонує поодинокі зразки гобеленів. Чотири Ханенківські гобелени на сюжети роману Сервантеса «Дон Кіхот» вироблені у брюссельській мануфактурі за картонами французького майстра Франції Шарля Куапе́ля (16941752).

        Пастелі

Назва «пастель» походить від латини (лат. pasta — «тісто»). Термінологія фіксує й використання слова іт. а pastello для позначення роду малювання італійським чорним олівцем та сангіною, або іншими кольоровими олівцями. Цим засобом широко користувалися старі майстри Італії XVI століття. Збережені малюнки Парміджаніно, Даніеле да Вольтера, Федеріко Барочі, Гвідо Рені, Сальватора Рози.
Використовувались різні матеріали: олія, крейда, віск. Пастельна техніка більше використовувалась для навчання та замальовок, ніж для виконання закінчених художніх творів, але техніка не вмирала й спалахнула небаченою популярністю у XVIII столітті. Поширенню цієї техніки сприяли митці Франції після знайомства з віртуозними творами венеціанки Розальби Кар'єри (16751757).
Дрезденська збірка пастелей добре знана в світі ще й через те, що пастелі ніколи не перевозять з одного музею до іншого ні на які виставки. Бо з крейдяних пастелей осипаються фарби і вони швидко псуються. Спроби фіксувати крейдяний пилок в XX столітті удосконалили. Але ніхто не буде ризикувати творами XVIII століття заради гучного успіху однієї виставки.
Пастельна збірка Дрезденської галереї має твори Розальби Кар'єри, Моріса Кантена де ла Тура (17041788), Рафаеля Менгса, Терезії Констанції Марон. Добре знана в світі та й в Україні «Шоколадниця» Жана-Етьена Ліотара.

        Живопис Дрезденської галереї

          Німецькі майстри

Лукас Кранах Старший. Вівтар святої Катерини, центральна частина, 1506 рік.
Німецька культура дала світові визначні твори у військових справах, військовій інженерії, середньовічній архітектурі, філософії, літературі. Німецький внесок в музику досяг світового значення — Йоганн Себастьян Бах, Моцарт, Бетховена.
Вкрай розорена та зруйнована країна після Тридцятирічної війни (16181648) майже не мала видатних зразків образотворчих мистецтв XVII сторіччя. Видатні були до (XVXVI століття) та після (XVIII століття).
Дрезденська збірка німецьких майстрів XV—XVI сторічч за повнотою поступається збірці в Мюнхені, проте й у Дрездені можна подивитися на орігінали Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна Старого (близько 14791543), Лукаса Кранаха, Ганса Бальдунга Гріна (близько 14851545). Інші аспекти давньонімецького живопису подають Георг ПенцПоклоніння трьох волхвів»), Ганс Малер, Єрхард РовіхМайстер домашної книги»), анонім («Тортури святого Бартоломео»).
XVII століття репрезентують твори Йоганна Ліса та Ельсгеймера, які працювали в Італії, Шенфельда та інших.
XVIII століттяАнтон Граф, Рафаель Менгс, художниця-мандрівниця Анжеліка Кауфман (1741-1807), яка приїздила навіть до Петербургу.

        Майстри Голландії

Адріан ван Остаде. «Майстерня художника». 1663 рік.
Мистецтво Голандії можна вивчати на зразках РембрандтаАвтопортрет з дружиною Саскією»), Франса Галса, Терборха, Метсю, Доу. Засновника європейського філософського пейзажу Якоба ван Рейсдала репрезентує шедевр — «Єврейський цвинтар» (той що в Удекерці під Амстердамом, який існує й зараз ). Ще один шедевр за межами Голандії «Дівчина читає листа» Яна Вермера з Делфту — знаходиться теж тут.
Особливий щабель займають так звані малі голландці. Назва походить від того, що вони писали невеличкі за розмірами картини, які охоче купували городяни, ремісники. Картини Вермеєра прикрашали оселю булочника. У Дрезденській галереї цікава збірка малих голландців: Терборха, Рейсдала, Екхоута, Яна Стена. Є навіть картина утаємниченого Матіаса Стомера «Старенька зі свічкою» .

     Майстри Іспанії

Іспанський живопис придбали порівняно пізно, у XIX столітті на аукціоні в Лондоні. Саме звідти походять твори Мурільо, Сурбарана. Ранішня картина Ель Греко придбана в Венеції — «Христос лікує сліпого». Тільки три портрети Веласкеса, придбані ще у 1746 році із збірки герцога Модени. Пощастило збірці у Дрездені і з придбанням картин Хосе де Рібера (1591-1652). Збірка нараховує шість робіт майстра, п'ять з яких мають підпис художника и датовані. Особливо значуші: «Свята Інесса за ґратами», «Філософ Діоген з ліхтарем шукає справжню людину», «Звільнення янголом Апостола Петра з в'язниці».

     Майстри Фландрії

Натюрморт з дамою та папугою. Друга четверть XVII століття.
Колекція творів майстрів Фландрії невелика в порівнянні із збірками в Мюнхені чи в Ермітажі. Але твори уславлених художників XVII століття представлені без винятків. Натюрморти Франса Снейдерса, портрети Антоніса Ван Дейка, твори Пітера Пауля Рубенса доволі добре характеризують бароко Фландрії.

Цікавинки про Дрезден

Історія Дрездена

Справжня історія міста і його розвиток почалися в 1485 р., коли Герцог Альбрехт з роду Веттинов переносить свою резиденцію з Мейсена в Дрезден, а в 1547 році за указом курфюрста Морица Дрезден стає столицею Саксонії.
Розквіт Дрездена доводиться на час правління курфюрста Серпня Сильного (1694-1733 рр.) і його сина курфюрста Фрідріха Серпня III (1733-1763 рр.)
Тонкий цінитель прекрасного, Серпень Сильний прикрасив місто безліччю дивовижних будівель, які і принесли Дрездену славу "Флоренції на Ельбі".
Вічно потребуючи золота, Серпень запросив до себе знаменитого алхіміка Фрідріха Беттгера і замкнув його в замку Альбрехтсбург в Мейсене. Золота той не добув, зате відкрив секрет виготовлення фарфору, що дістав назву мейсенского, або саксонського.
Колоритного короля досі шанують в Дрездене і в усій Саксонії. При нім починає розвиватися промисловість, по Ельбі стали ходити пароплави, ведеться будівництво мануфактури. Слід зазначити, що мануфактуру розміщували за межами центру, щоб не псувати вигляд міста, оскільки Серпень Сміливий, колекціонер витворів мистецтва і художніх цінностей, хотів, щоб саме місто стало витвором мистецтва.
XVIII століття стало для міста століттям найбільшого розквіту. Дрезден стає культурною столицею німецької Освіти і німецького романтизму, центром європейської політики, культури і економіки. Дрезден зарекомендував себе і успіхами на ниві освіти - саме звідси бере свій початок європейська гімназична система, яка з Саксонії через Пруссію добралася і до Росії.
У 1806 році король Фрідріх Серпень I оголошує Дрезден королівською столицею і своєю резиденцією.
У історії Дрездена було немало трагічних сторінок (чума 1632 року, що знищила половину населення міста, пожежі), але справжня катастрофа сталася в ніч з 13 на 14 лютого 1945 року, коли британські і американські бомбардувальники скинули на місто 3500 тонн запальних і фугасних бомб. До ранку легендарне місто стало лише спогадом.
Досі тривають відновні роботи. Під час війни особливо постраждав центр старого міста, але є райони, які збереглися в первозданному виді, це дивні куточки саксонської землі з характерною архітектурою і потужними стінами будівель. Уздовж Ельби -старинные замки, заміські садиби. Місто дає відчуття простору - багато кварталів після війни не відновлювалися, на місці будинків розбивалися парки і сади, прокладені транспортні магістралі. Старі будівлі є сусідами з новими будівлями. Іноді йдеш по сучасній вулиці, заглянеш в дворик будинку, і - диво, как- ніби потрапив в XVII століття!
З чого почати розповідь про місто? Та почну, мабуть, з Наполеона!
Обидві частини Дрездена об'єднує міст Аugustusbrucke (міст Серпня). Стоячи на цьому мосту, ми можемо бачити старе місто.
Колись на цьому мосту стояв і Наполеон.
"Давно мріяв побачити тебе, Дрезден", - сказав імператор, вирушаючи звідси на прогулянку по місту. Ось і ми услід за Наполеоном зробимо подорож по вулицях Дрездена
Перейшли міст, перед нами - площа і на ній палац-замок курфюрстів Саксонії. Перша згадка про наявність в Дрездене фортеці датується 1289 роком. Палац багато разів перебудовувався, задовольняючи смаки його власників. Аж до 1918 р. дрезденский замок залишався резиденцією саксонських князів.
Але замок не був би справжнім замком, якби з ним не були пов'язані легенди і таємниці. На першому поверсі західного флігеля було розташовано "таємне сховище", воно служило для зберігання скарбів, грошей і цінних документів курфюрста. Складалося з одного приміщення, пізніше до нього були приєднані сусідні кімнати. Ці приміщення вважалися найбезпечнішими на випадок пожежі або спроби злому.
Товщина їх стін перевищувала два метри, вікна захищали масивні ковані грати і залізні віконниці, стелі були склепінчастими. Потайні гвинтові сходи усередині стіни вели в курфюршеские спокої. Спочатку приміщення було забарвлене в зелений колір, чим і пояснюється виникнення назви "Грюнес гевельбе", тобто "Зелені зведення". У 1723-1724 роках в цих приміщеннях був розміщений перший музей скарбниці.
Як далекоглядний виявився Серпень Сильний, піклуючись про цінності корони! Під час бомбардування 1945 р. замок згорів дотла, але збереглася частина тих приміщень, які ще в XVI ст. вважалися найнадійнішими. П'ять з первинних восьми залів скарбниці - це було усе, що уціліло в ту страшну ніч від старого Дрездена.
З того боку, де знаходиться скарбниця, до замку примикає розкішний палац фаворитки Серпня Сильного графині Козель. Як відомо, монарх був дуже небайдужий до красивих жінок, дарував їм гідні їх краси подарунки. Не утрудняючи себе гулянням за площею, курфюрст наказав з'єднати обидва замки переходом. Хотіла написати таємним переходом, але він видно усім і завжди. Та і Серпень не особливо ховався, графиня Козель вважалася офіційною фавориткою, і грала в життя Саксонії ту ж роль, що і мадам Помпадур у Франції.
До комплексу замку-резиденції примикає господарський двір Stallhof, який з 1591 р. служив ареною придворних звеселянь, : псового полювання і полювання на лисиць, рицарських турнірів, "устаткування" для яких (доріжки для вершників, що мчаться один назустріч одному, і інше) збереглося до цього дня. Це єдиний в Європі комплекс, що зберігся, для проведення рицарських турнірів. Його напівкруглі аркади прикрашені гербами і мисливськими трофеями.
На північній стіні стаєнного двору розміщено знамените настінне панно, одне з пам'яток Дрездена. Це панно - Хід князів - доносить до наших днів вигляд саксонських правителів - представників династії Веттинов, правління якої тривало більше 800 років.
Це художній твір був виконаний спочатку в 1589 р. в техніку Sgraffito. При такому способі зображення малюнок процарапывался у верхньому шарі штукатурки і таким чином оголювався нижній шар, що відрізняється за кольором. Звичайно, такий спосіб не міг забезпечити картині довгого життя, до XIX ст. вогкість від Ельби практично знищила шедевр.
При відновленні панно в 1865 р. була застосована та ж техніка. На жаль, це зображення виявилося ще менш довговічним, чим первинне.
І тоді виникла ідея - перенести картину на фарфорові плитки. Був розроблений новий метод розпису і безшовний спосіб укладання плиток, що дозволяє вирішити поставлене завдання. У 1905 -1906 рр. на фарфоровій мануфактурі в місті Мейсене були виготовлені 23921 фарфорова плитка, а в 1907 р. на стіні знаменитого господарського двору з'явився новий грандіозний витвір мистецтва. Стіна витримала бомбардування 1945 р. : незважаючи на страшне пекло, жодна плитка не відвалилася.
Праворуч від головних воріт замку - католицька придворна церква Хофкирхе.
Історія цього собору дуже цікава. Курфюрст Саксонії Серпень Сильний був, як і усе Веттины, протестантом. Але він вирішив стати королем Польщі, "купив" собі корону, а для цього довелося прийняти католицтво. Служби він розпорядився проводити в скромній палацовій каплиці. Навіть король не міг відкрито будувати католицький храм в місті, де основне населення складали протестанти. Взявся за це вже його син Серпень Ш.
Але релігійний компроміс, на який колись довелося піти Серпню Сильному, вимагав обліку інтересів населення міста. Торкнувся він і інтер'єру церкви. Тут був побудований спеціальний коридор для проведення церковних процесій. У протестантському Дрездене було немислиме проводити католицькі ходи на вулицях.
Храм красивий і величествен, 78 кам'яних фігур прикрашають балюстради і ніші. Тут же чотири склепи з 49 саркофагами володарів Саксонії. Саме тут знаходиться серце Серпня Сильного, тоді як тіло монарха покоїться в Кракові. За переказами, Серпень Сильний обожнював жінок, і навіть сьогодні його любляче серце починає тривожно битися, як тільки мимо проходить хороша жінка.
Хофкирхе відома своєю грандіозною дзвіницею. До речі, протестанти відмовилися свого часу визнати церкву і дати дозвіл на дзвін церковних дзвонів. Тільки у 1806 р., коли Наполеон оголосив Саксонію королівством, в храмі уперше зазвучали дзвони.
Відвідування Хофкирхе вільне[/I]
Обходимо собор і потрапляємо на Театральну площу.
З боку Ельби до площі примикає ресторан "Італійське село". Його назва походить від будівель, що колись стояли на цьому місці, в яких в період будівництва придворної церкви проживали італійські каменотеси.
Усередині прямокутника площі стоїть ще одна невелика споруда - це будівля караулу Старого міста, побудована в 1830-1832 рр. Контури будівлі відрізняються простотою, фронтони прикрашені скульптурами без надмірностей.
Назва площі пішла від розташованого тут Оперного театру. У 1838 році архітектор Земпер отримав замовлення на зведення оперного театру, і через декілька років на Театральній площі з'явилася перша будівля Королівської опери. У 1869 році воно згоріло, було побудоване друге, але і його століття виявилося не довгий. Під час бомбардування Дрездена споруда загинула. Його відтворювали в 1977-1985 роках по оригінальних кресленнях. Тепер ми бачимо вже 3-у по рахунку будівлю театру. Зал для глядачів вміщує більше 1300 глядачів, при цьому усі вони можуть спостерігати за спектаклями з відстані не більше 23 м від сцени.
У центрі площі - Кінний пам'ятник королеві Иоганну. Король Иоганн відомий також як перекладач "Божественної комедії" Данте.
Стоячи спиною до пам'ятника, ми бачимо вхід в головну пам'ятку Дрездена - Цвингер. Сьогодні це - справжня скарбниця, в якій зберігаються унікальні збори, : всесвітньо відома картинна галерея Старих Майстрів, Збройова палата, колекція фарфору, зоологічний музей, фізико-математичний салон, колекція скульптури.
Історія Цвингера почалася в нач. XVIII століття. Тоді Дрезден був потужною, але абсолютно не "гламурною" резиденцією курфюрстів Саксонії, адже в століття "гламуру" були важливі витонченість і елегантність, а не високі і товсті стіни. Втіленням цих нових віянь і першим спорудженням Цвингера вважаються зведені в 1709 році оранжереї. Розташовані вони були на місці між двома рядами кріпосних стін, куди ворог заманювався і знищувався (звідси і назва "Цвингер"). Саме з оранжерей, що поступово перетворилися на палац, усе і почалося.
Трохи пізніше був побудований фарфоровий замок Серпня Сильного, від якого до наших днів збереглися Японський палац і найбільші у світі збори фарфору.
Цвингер будували майже 20 років. І протягом цього часу як план будівництва, так і призначення усього ансамблю мінялися.
Спочатку для проведення турнірів і придворних балів був зведений дерев'яний зал. У 1710 р. будуються Французький павільйон, Купальні німф, Подовжні галереї та ін. До кінця 1728 року з'являється Дзвоновий, Фарфоровий і Німецький павільйони. У 1719 р. з нагоди одруження наслідного принца з герцогинею Жозефіною Австрійськими в Цвингере пройшли воістину королівські урочистості, але після цієї знаменної події ансамбль став поступово втрачати функції центру бурхливого світського життя. У 1728 р. була ліквідована оранжерея, а в спорожнілих павільйонах розмістилися бібліотека, математичний кабінет, кунсткамера, найбагатші колекції гравюр і фарфору.
Засновником картинної галереї вважається син Серпня Сильного. За його розпорядженням були придбані і доставлені в Дрезден цілі зібрання картин, у тому числі в 1754 р. цінний твір - "Сикстинська мадонна" Рафаеля. Картина була написана Рафаелем для монастиря св. Сикста в Пьяченце, звідси і назва.
Головним шедевром комплексу є Коронні ворота; назва своє вони отримали від великої кількості корон, включених в архітектурну композицію. В ті часи Серпень Сильний, будівельник Цвингера, був не лише курфюрстом Саксонії, але і королем Польщі. Ось Коронні ворота і служать постаментом для польської корони, а що знаходяться під нею чотирьох орлів нагадують про польський герб. Крім того, на воротях є атрибути, що означають панування над Литвою, великим герцогом якої Серпень теж являвся. Ну і, природно, домінує потрібно усім цим саксонський герб з схрещеними мечами саксонських курфюрстів.
Особливу відраду Серпень знаходив в Дзвоновому павільйоні, який також дуже красивий. У нім зібрані фарфорові дзвони, створені на фабриці в Мейсене. Особливою пам'яткою вважається годинник з цілим оркестром фарфорових дзвіночків.
Але сама вражаюча будова Цвингера, поза всяких сумнівів - Французький павільйон. Ось вже де справжня розкіш саксонського бароко! Це архітектурний центр усього Цвингера. Пишний алегоричними фігурами, що вводять пихатого Серпня в круг римських богів, і безліччю елегантних скульптурних елементів.
Ну і доповнює усе це пишність купання німф - геніально задуманий і чудово втілений комплекс фонтанів у стилі барокко. Басейни, гроти, фонтани і каскади Купальні німф були і залишаються улюбленим місцем відвідувачів палацу.
У 1855 р. Готфрид Земпер завершив будівництво Цвингера зведенням будівлі картинної галереї в стилі італійського ренесансу. І сьогодні Цвингер, зі своїм внутрішнім двором, павільйонами, аркадами і будівлею галереї представляє з себе єдиний і дуже гармонійний архітектурний ансамбль.
Під час Другої світової війни Цвингер виявився досить сильно зруйнованим, але його швидко відновили. Перед бомбардуваннями художні колекції були вивезені, заховані у фортеці Кенигштайн, знайдені там радянськими воїнами, відреставровані в Росії і повернені в Дрезден в 1955 р.
Погулявши по Цвингеру, відвідавши його галерею Старих майстрів з обов'язковою Сикстинською Мадонною Рафаеля (вход- 10 євро, аудіогід - 3 євро[/I]), ми знову виходимо на Театральну площу, йдемо мимо Хофкирхе і потрапляємо на Брюлльскую терасу - прекрасний променад, що переобладнується з потужних берегових укріплень. Забудовником був міністр Брюлль, якому курфюрст з 1739 року по частинах дарував цю місцевість.
Правитель розпорядився створити тут сад для розваг, а також звести галерею, бельведери і інші будови. Довгий час ця тераса була улюбленим місцем прогулянок місцевої еліти і знатних гостей міста. Не даремно великий Гете назвав її "балконом Європи". Але цей "балкон" був закритий для звичайних жителів Дрездена, і тільки при російському генерал-губернаторі Саксонії князеві Репнине-Волконском в 1814 р. був відкритий вільний доступ на терасу усім охочим.
Тут знаходиться - Альбертинум, колишній королівський арсенал, нині музей і художня галерея.
Світлий особняк у стилі барокко - колишнє придворне садівництво.
На терасі - пам'ятник Готфриду Земперу.
Поруч вражає своєю монументальністю будівлю Вищої школи образотворчого мистецтва - незвичайна будівля з ажурним куполком і золотою фігуркою на його вершині.
Будівля "Секундогенитур" - палац, що традиційно призначався для другого сина правлячої династії.
У набережної Старого міста розташований причал "Саксонського пароплавства". Половина усіх кораблів, що знаходяться в його веденні, досі оснащені паровим двигуном. Улюблене судно дрезденцев "Дизбар", спущене на воду в 1883 році, і зараз опалюється вугіллям. Його колеса приводяться в рух найстарішою з діючих парових машин, побудованою в 1857 році.
Якщо ми пройдемо уздовж стіни, то опинимося біля ніші, в якій встановлений схожий на надгробок пам'ятник Морицу, самий древній пам'ятник Дрездена. 9 липня 1553 р. під час звитяжної битви проти маркграфа Альбрехта Бранденбургского 32-річний курфюрст був смертельно поранений. Пам'ятник зображує вмираючого курфюрста, передавального меч своєму братові Августу. Поряд з братами стоять їх дружини.
Від Брюлльской тераси вузька вуличка веде до Фрауенкирхе - церкви Богородиці. Вона вважається найзначнішою протестантською церквою Німеччини. Її почали будувати в 1726 році. Фрауэнкирхе могла одночасно вмістити до 3500 чоловік. Висота вежі - 86 метрів. Символ Дрездена був повністю зруйнований в ході бомбардувань Дрездена, влада ГДР прийняла рішення не відновлювати церкву як нагадування нащадкам про подію, і коли я була тут в 1976 році, прекрасно пам'ятаю її розвалини.
Німці - люди акуратні, після війни розвалини палаців, церков, історичних будівель вони акуратно розібрали, усі фрагменти описали і вивезли за місто. Вони - те і згодилися, коли нинішня влада Німеччини прийняла рішення відновити усі зруйновані пам'ятники. Бракуючі ж кам'яні блоки і архітектурні елементи витісувалися наново - вони помітно виділяються світлим відтінком каменю. Церква повністю відновлена в 2005 р.
((Вхід платний, завжди великі черги).[/I]
Величезний майданчик навколо церкви Богородиці з північного боку замикає Академія витівок. Над архітектурним комплексом складної конфігурації височіє скляний купол, в народі цей купол жартівливо прозвали "лимоновыжималкой".
Навпроти красується забарвлений в характерний для бароко жовтий колір Палац Козеля. Граф Козель, син Серпня Сильного і його знаменитої фаворитки, побудував цю п'ятиповерхову будівлю із зігнутими палацовими гратами і виразними скульптурними зображеннями ангелків в 1762 році. Навколо церкви Богородиці до 1945 року існував квартал, що складався з будинків бюргерів, зараз ці будинки у стилі барокко знову створюються по старих планах.
Гуляли ми, гуляли за площею і раптом. знайомі мелодії. "Вечірній дзвін", "По Дону гуляє" - група людей, одягнена у форму донських козаків влаштувала представлення в центрі Дрездена. Дивно - велична Фрауэнкирхе, палац графа, пам'ятник Лютеру, пам'ятник королеві Альберту, чорний від часу піщаник - і російська мелодія, російські слова, пронизливо звучний акордеон. Сердечко мерзнуло, рука потягнулася до гаманця, і еврики відправилися в приготовану валізку артистів.
До речі, про росіян в Дрездене. Гуляючи по місту, ми "відкрили" для себе російський православний храм Сімеона Дивногорца. Церква була побудована в 1872-1874 рр. У цій церкві був хрещений що народився в Дрездене П. А. Столыпин. Тут же хрестив свою дочку Любов Федір Достоєвський, що жив в Дрездене. Композитор С. В. Рахманинов, який також зупинявся в Дрездене, зробив велике пожертвування на пристрій газового опалювання церкви, яке до теперішнього часу знаходиться в робочому стані. Прихожанами церкви деякий час були М. А. Бакунин і И. С. Тургенев.
Розповідаючи про Дрездене, не можна не сказати про чудову площу Старого ринку. Вже в 1370 році вона була згадана в документах. Тут проводили ярмарки, турніри і ігри. Вона стала осереддям громадського життя міста. І сьогодні Старий ринок використовують для проведення сезонних ярмарків і карнавалів. Тут багато наметів, рундуків.
Висять святкові пряники, торговка сиром розхвалює свій товар, зазиваючи покупців; поруч іспанець пропонує щось страшенно солоне і проперчене; на сковородах смажиться м'ясо, картошечка, скворчит сало і знамениті ковбаски. А запах!... Ми не пішли просто так : бути в Саксонії, і не посидіти з кухликом пива, тарілочкою з ковбасками і луком на дерев'яних крамницях на середньовічній площі? Смакота!
Недалеко від Старого ринку височіє потужна будівля Нової ратуші, побудована в 1905-1910 рр.
Майже 100-метрову вежу вінчає позолочена статуя.
На особливу увагу заслуговує скульптурна композиція "Бахус верхи на ослові" біля входу у винний льох ратуші. Великий палець на нозі бога вина відполірований до блиску, оскільки дотик до нього, згідно з легендою, приносить відвідувачам щастя.
Пройшовши повз ратушу, видимий пам'ятник жінкам, що розчищали після бомбардувань міські завали.
І, нарешті, Neustadter Markt, площа, на якій знаходиться золотий пам'ятник Серпню Сильному. На пам'ятнику Серпень Сильний зображений в римських обладунках, що скаче на коні у напрямі Польського королівства. Кінна статуя була виконана з міді і покрита золотою амальгамою. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося в 1736 р.
А від площі йде вже відомий нам міст Серпня у бік старого міста. Ми прийшли туди, звідки і почали нашу подорож.
Розповідати про Дрездене можна довго, але, що хочу особливо підкреслити - за весь час перебування там у нас зберігався прекрасний настрій: від шалено красивого міста, залучення до його історії, напрочуд доброзичливих німців. Спілкувалися на англійській і російській мовах (скрізь, і в транспорті, коли потрібно було запитати дорогу, і в магазинах, в ресторанах офіціанти із задоволенням говорили на росіянинові).